DIYA FEST: Інтерактивне сполучення кіно і театру

На другому мультидисциплінарному фестивалі науки і мистецтв DIYA:FEST v 2.0 [ Re:LOADING], який відбувся в одному з павільйонів Національної кіностудії Довженка, 12 червня відбулась лекція стосовно “перетину театру і екранного видовища в інтерактивній дії” від сестер Правило — Ірини та Віри, - представниць “Конгресу активістів культури”.

Ірина є викладачкою з режисури кіно і ТБ в Інституті Карпенка-Карого, Віра займається вивченням літератури у Києво-Могилянській Академії. Вони обидві досліджують корисне взаємопроникнення драматургічного та кінематографічного мистецтв в одному цілісному продукті.

Ірина та Віра у подробицях виклали сутність зйомки перших фільмів і за якими сюжетами вони створювались. А також, за прикладом британського та німецького театрів, як зацікавити глядача до перегляду вистав і оновити специфіку сприйняття сценічного дійства на кіноекрані.

З початком розвитку кінематографу картини загалом знімались як атракціон для веселощів, який транслювали на масових заходах, слідкуючи за реакцією публіки. Все це сприймалось по-новому, бо на відміну від театру чи опери, все залежало від зйомки камерою та поставленою режисерською задачею, а саме — як донести до глядача сценарну думку та акторський посил і зробити все якомога реальнішим.

“Чим об'єктивніше кадр, тим менше помітна зміна переходів до явної кіно-ілюзії. Бо мірилом усього є людина” - стверджує Ірина, - “і саме вона слідкує за дією на екрані, де є більше суб'єктивізму. У театрі актор доносить свій текст до найбільш далеких рядів і вміє обіграти ту умовність, яка слугує йому декораціями. А в кіно свої емоції він мусить передати виправдано у тій атмосфері без зайвих дрібниць та переграшу, в якій він грає. І саме через різні плани можна виявити його почуття, душевний чи психологічний стан, помітити якусь дрібничку, яка вказуватиме на причину якогось конфлікту чи спосіб його вирішення ...”.

Артистичним еталоном у цій справі була українська акторка німого кіно Віра Холодна, фрагмент з фільму за участі якої був показаний в якості прикладу. Її міміка та відповідний грим наводять увагу на емоції, які є тим єдиним інструментом вгадування її характеру.

За браком історій перші стрічки знімались за п'єсами. У свій час у радянський період були популярними кіно і телевистави за творами Лесі Українки та Івана Карпенка-Карого, за що опікувався Укртелефільм. Вони відзнімали фабулу, призначену для театру, у тих відповідних декораціях, і фіксували це на кіноплівку. Одне діло побачити це на живій сцені, де ти сприймаєш усе за дією персонажів та діалогами, а інше відчути це через екран, де кожен жест, кожний крок оцінюється під іншим кутом зору.

“Саме через великі технічні засоби, які в той час були у кіно та на телестудіях можна було відбити усе що відбувалось. Через правильно виставлене світло, наїзди та від'їзди камери глядач по-новому сприймав зміст твору ...” - стверджує Ірина.

За таким принципом наразі набувають популярності британські постановки, які знімаються декількома камерами в популярних англійських театрах, в яких грають світові англійські зірки, і все це ще показують у кінотеатрах. Визнану славу вже принесли шекспірівські драми, серед яких “Гамлет”, відзняті з лондонських підмостків та телестрічок, багаторазово екранізувався не тільки на острові Королеви але й за її межами.

Кожна екранізація змінює свій стиль, своє звучання, аби захопити сучасну публіку режисерськими та сценарними інноваціями, осучаснити класику. Трансляції BBC, які окрім закритих залів проводяться ще й на вулицях і є в мережі, захоплюють своєю екранною охопленістю, чіткою фіксацією планів та ствердним монтажем. Через це кожний охочий може переглянути той чи інший британський твір перед монітором чи екраном, не перебуваючи конкретно у театрі “Глобус” чи в національному лондонському театрі.

“В німецькому Maxim Gorki Theatre постановники організували показ вистави “Еффі Бріст” у прямому ефірі у Фейсбуці. У мільйонному чаті актори спілкувались між собою, та дозволяли охочим втрутитись у їхнє спілкування, дописавши свій коментар і вирівши по-своєму хід якоїсь колізії чи усієї п'єси” - наводить як приклад ще один випадок Ірина. - “Це дозволило залучити все більше німців до театральної справи та зробити значний внесок”.

У кінці лекції охочі залучились до прочитання фрагменту з драми Миколи Куліша “Так загинув Гуска”, в якій в свій час в якості дипломної роботи Ірина Правило брала участь за принципом театру Леся Курбаса — знайти суть перетворення. Цього разу присутні могли спробувати себе у ролі акторів та відіграти текст як вони його бачать у ролі різних персонажів.

“В Україні, на жаль, таких інтерактивних театрів немає. Тому ми проводимо ініціативу, аби зацікавлювати якомога більше народу. Спільно з організаціями “Active citizens”, “British council” та “Diya fest” ми зводимо “театр спільної дії”, який буде працювати за новаторськими правилами створювати щось для людей і заради них” - дала заключне слово спікер.

Саме так можна спільними зусиллями об'єднати роботу кіно і театру чим привнести певну новизну до мистецьких проектів. Через інтерактивну співпрацю довести це сполучення до великої публіки, яка з часом змінює свої естетичні смаки.