"Одкровення" від Павла Острікова

Наше знайомство з Павлом Остріковим відбулося на минолорічному фестивалі "КІНОСКРИПТ". Його сценарій "Па" отримав відзнаку від "5 каналу" і нещодавно "КІНОСКРИПТ" знову привітав Павла додатковою відзнакою за кращий сценарій у фільмі "Одкровення" на цьогорічному фестивалі "Гогольфест".

Сценарист і режисер Павло Остріков поділився з нами секретами своєї творчості.

Розкажи, коли ти виявив у себе здібності до створення кіно?

Все почалось, напевно, з університету, коли я потрапив в команду КВК, збірної НАУ, і вже тоді я зрозумів, що по професії я працювати не буду, а моя професія — це юрист. Я трохи розчарувався в цьому виборі, і тому я одразу шукав якісь творчі гуртки, і знайшов себе в КВК. Спочатку це були маленькі команди, потім за збірну виступали у Вищій Лізі, коли вона ще була, з Масляковим. У моєму житті була порожнеча, бо КВК закінчився, а нового захоплення у мене нема. І я зрозумів, що треба рухатися в іншому напрямку. Я завжди любив кіно, ще з дитинства це була моя мрія, але в той час вона мені здавалася якоюсь нездійсненною. Мені здавалося, що я вже пропустив свій шанс — ну, не потрапив в Карпенка (Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого — прим. ред.). Я в Карпенка навіть не вступав, бо я взагалі далеченько від Києва жив, у Хмельницькій області, в невеличному містечку. Там така професія, як актор, була чимось абстрактним і не зрозуміло, чи можливо з такою професією жити, і юрист — це ніби ого-го! Тому я хотів би бути актором, але ми поговорили з батьками, і дійшли до такого.

КВК у твоєму житті зіграв важливу роль?

Так, він мені дав вільність думок, ідей, там, до речі, зявився відеоконкурс, де я зробив своє перше відео. Я дуже радий, що вступив саме в НАУ, бо хоч це і не профільний ВУЗ зі сценарного чи кіномистецтва, але він загалом дуже потужний, щоб знайти собі якийсь куточок для творчості, для самореалізації. І десь на початку третього курсу я почав робити ролики про НАУ зі своєю командою — своїми друзями, знімали на фотоапарат. І вперше виграв відеоконкурс 2010 року, я там зайняв друге місце. Тоді я й зрозумів, як це кльово — знімати.

Перші сценарії ти почав писати в університеті?

Поки про сценарії і мови не було, я був автором збірної КВК, ми вигадували жарти просто, драматургія була простою і про кіно я ще не думав, але вже задумувався про щось соціальне, про рекламу, і мені пощастило потрапити в Гендер Кемп, організований програмою розвитку ООН. Це був кемп для охочих приєднатися до теми гендерної рівності і насильства в сімї та зробити соціальні ролики. Нас зібрали під Києвом, там були майстер-класи, там я познайомився з Дмитром Тяжловим, який викладає операторську майстерність, і можу сказати, що він мене надихнув далі знімати. Цей кемп для мене був дуже поворотним, саме там я зрозумів, що все реально і все можливо. Пізніше ми з друзями відзняли ролик, який зайняв третє місце на конкурсі, який проводився в рамках Фестивалю соціальної реклами. І вже опісля я ризикнув та став ініціатором створення власної продакшн-студії, не маючи поняття, як це має працювати, але я хотів створювати власні рекламні ролики, соціальні, і в майбутньому — кіно.

Цей досвід з продашн-студією був успішним?

Так, у 2011 році ми відзняли ролик для конкурсу ООН “Дорога в майбутнє” - соціальну рекламу “The bicycle”, який переміг. І тоді я зрозумів, що мої ідеї працюють, зі зйомками все добре, і треба рухатись далі. Ми знімали рекламу, але думали про кіно.

А коли ж був написаний перший сценарій?

Першим сценарієм був “Па”, його я написав у 2013 році, але його було важко відзняти, бо він потребує багато ресурсів, яких у нас не було, тому я його відклав, і влітку я його відправив на конкурс “Главпітчинг” (Росія – прим. ред), де імовірно, випадково, він серед трьох тисяч заявок потрапив до фіналу. І вже на захисті цього сценарію в Москві я зрозумів, що він цікавий. Пізніше я його надіслав на Кіноскрипт, де він отримав нагороду. Але до цього я ще написав близько трьох сценаріїв: “Зупинка”, де був мій дебют в якості режисера кіно, а також сценарії "Смородина" і “Одкровення”.

Трохи відійдемо від сучасності. Отаке банальне питання: ким ти хотів стати в дитинстві?

Знаю, що дуже хотів бути режисером.

Прямо змалку?

Ну, десь так в класі 9-10, але дуже у це не вірив, бо вважав, що це нереально. І ще хотів бути коміком, але цю мрію я уже реалізував, ми зараз виступаємо з проектом “The Stand Up”. Але це не заважає мені займатися кіно.

Добре, повернемося до кіно. Який твій улюблений жанр?

Це трагікомедія. Я вважаю, що це ідеальний жанр для кіно, тому що він відображає весь спектр емоцій і це як приклад із життя: там, де є драма, там є і сміх.

Чи пробував себе у інших видах мистецтва? Можливо, література: проза, вірші?

Я писав романи. Я якось писав роман, але після ста сторінок зупинився: не було жодного плану, і перечитавши початок я зрозумів, що це треба відкласти. Я не знав фіналу. З другим романом трапилося те ж саме, і я почав писати оповідання. Це набагато легша форма і для мене це був добрий початок. Я написав близько семи оповідань, потім зупинився і замислився: а що я буду робити далі – писати оповідання, чи все ж таки знімати кіно? І вибір був очевидним – екран вабив все ж більше.

На твою думку, в чому таємниця успішності фільму?

Зацікавити. Утримувати увагу кожної секунди, але я вважаю, що головне у фільмі – це кінець. От для мене є три речі, без яких я не розпочну знімати: поворотний момент, герой і фінал. Якщо я маю фінал і він мене влаштовує, а це має бути грандіозний фінал, тільки коли я достепенно знатиму, чим закінчиться моя історія, я розпочну писати сценарій.

Але ж є купа прикладів гарних історій, де герої самі ведуть до певного фіналу.

Ні, у мене не буває. В принципі, так можна написати сценарій, і класний сценарій, але є ризик, що він тебе заведе не туди, куди плануєш. Коли я бачу початок і кінець, не маючи уявлення, що буде всередині, я розумію, про що ця історія.

Які ще маєш захоплення?

Я люблю літературу, але не можу сказати, що прочитав дуже багато книг, напевно, фільмів дивлюся більше. Свого часу на моє світосприйняття вплинув дуже Маркес з його “Сто років самотності”, тут присутній мій улюблений жанр – магічного реалізму. Коли ми розуміємо, що світ вигаданий, але люди до нього ставляться, як до реальності. У майбутньому я планую написати кілька сценаріїв у рамках магічного реалізму, наприклад, “Зупинку” я намагався написати саме в такому жанрі.

Коли плануєш відзняти повний метр?

Якнайшвидше. Морально я підготовлений, і хочу це зробити, і вже маю сценарій, який мені подобається.

Обговоримо трохи Держкіно. Таке провокаційне питання: на твою думку, держава сприяє зараз розвитку українського кіно?

В загальному підтримка є, але не для таких самоучок, як я. От мені було доволі важко пробитись в світ кіно, тому що там усе побудовано на звязках Карпенка, де всі знають один одного і мені цього дуже не вистачало – спілкування з однодумцями. Поспілкуватися у професійному колі я би міг на фестивалях міжнародного рівня, таких, як Одеський чи “Молодість”, але, нажаль, покищо не виходить туди потрапити.

Як ти пишеш сценарій, користуєшся загальними правилами його створення?

Я дотримуюсь порад Макі, але я бачу, що мої сценарії інколи від них відходять, якщо я розумію, що історія існує і так, я її не відфільтровую під якісь стандарти. Мені здається, це просто як горизонт для сценариста, як якась форма.

Останнє питання: як ти ставишся до неігрових жанрів? Чи плануєш щось знімати?

Мені дуже подобається документальне кіно, я дуже хочу зняти фільм у цьому жанрі, але я розумію, що це важче, ніж здається на перший погляд. Потрібно знайти цікаву історію і мені важко знімати фільм, не знаючи його кінця. Але я буду над цим працювати.

Тоді побажаю успіху і нових перемог у майбутньому.

P.S. Нагадуємо, конкурс сценаріїв триває до 1 листопада!

Поштова скринька «КІНОСКРИПТ»: ScriptwritersUA@gmail.com

Анкета учасника на нашому сайті.