На писемному шляху разом із Андрієм Курковим
Як правильно подати історію яку хочеш описати і як отримати бажаний шедевр? Напевно, кожний письменник замислювався над цим питанням на початку своєї творчості, вагаючись в якому напрямку йому варто рухатись.
23 червня в рамках Літнього літературного лекторію організованого “Центром літературної освіти” у внутрішньому дворику видавництва “Смолоскип” відбувся майстер-клас українського письменника, публіциста, перекладача і сценариста Андрія Куркова для молодих і не дуже письменників та драматургів.
Наразі, Курков займається лише письменницькою діяльністю і загалом романами (“Бикфордов мир”, “Милый друг, товарищ покойника», «Пикник на льду», «География одиночного выстрела»), відійшовши від сценарної справи, яку колись починав на кіностудії Довженка під псевдонімом Кір Буличов, створивши тексти до художніх та документальних фільмів, з яких найвідоміші - “Яма” (реж. С.Іллінська), “Єлісейські поля” (реж. О. Левченко), “Приятель небіжчика” (реж. В. Криштофович ).
Формат своєї зустрічі він побудував у формі короткого аналізу процесу написання будь-якого тексту із порадами та відповідями на запитання, а також у вигляді інтерактивної гри із побудуванням ситуацій з гостями лекторію та їхньої біографії.
Написання прози та драми Курков порівнює з дорогою, де існують свої законні перешкоди для пересування. Їх можна об'їхати та слідувати далі за рутинною схемою, не вигадуючи нічого незвичного. Але “справжню історію створює той, хто порушує правила руху, або той хто змушує вас їх порушувати. Історія починається з порушення стабільності, коли герой ламає усталені правила і робить неймовірні вчинки ...”.
За тим же самим принципом написання текстів порівнює і з течією, коли “найсміливіші і вправніші пливуть проти неї заради конкретної мети, відходячи від звичної рутини. Рух проти течії — ознака характеру, ніж моральних якостей. Характер героя прогнозує сюжет чи історію”. І цей перехід до змін виходить, також, із власного досвіду, коли припиняєш робити одну буденну нудну справу і раптово переходиш до іншої більш живої і близької до тебе.
Курков має на увазі, що цікавий сюжет можна узяти з власного життя, якщо автор має дивовижні автобіографічні факти зі зламом у власних переконаннях і силах, збираючись зайнятись тим до чого лежить душа. Саме такі романи і сценарії викликають більший інтерес в публіки, якій треба “передати енергію реальної історії — драйв, таким чином здивовуючи її чи передаючи позитивний імпульс...”
Також, Андрій Курков радив уміти розповідати усно свій текст — фільтрувати і саморедагувати себе. Головне знати історію, а не слова які треба розказати. Вміти читати його вголос, аби вистачало дихання. І тому, коли пишеш роман, ти не можеш зупинитися і не можеш завершити історію, бо великий зміст дозволяє канон жанру, заселяючи історію подіями і людьми. Одначе в більш малих прозових формах треба лишати тільки більш суттєве і точне з не надто розтягнутим фіналом.
“Кожна історія має свою невидиму музичну інтонацію” - запевняє спікер. - “Чим коротше текст, тим важче його написати, бо кожне слово звучить як нота”.
“Література — це терапія, яка стабілізує психологічний стан і дозволяє краще зрозуміти оточення” - заявляє пан Курков. Письменник так само наголошує, що всі свої ідеї та спостереження варто фіксувати у щоденнику, який так само допоможе при роздумуванні та написанні творів.
Також, Курков порадив для ознайомлення дві книжки які справили на нього вагоме враження - “Оформляндія” Маркіяна Камиша про чорнобильську зону та “Кагарлик” Олега Шинкаренка про утопічне майбутнє України. І задля натхнення вивів думку, що варто подорожувати світом, збираючи сюжети, пишучи дорогою у літаку та в потягу, що підсилює ефект задуму та втілення.
“Вам, також, треба попрацювати над психологією своїх персонажів, розписавши її таким чином, аби вони сильно вплинули на читача. Як-то Достоєвський, який є похмурим вчителем життя, зацікавлюючи лише меланхоліків та самогубців … Впливайте на свідомість читачів.”
У своїх творах головне сприймати світ який на папері паралельним до свого, розуміючи що то інша реальність, яку заселяєш зовсім іншими особами. Якщо це засновано на реальному досвіді, або ж просто є оригінальною ідеєю автора.
Щодо подальшого виходу власних праць Курков песимістично спрогнозував, що в Україні дуже бідний книжковий ринок, і всі цікаві українські романи ідуть за кордон. Водночас є випадки коли актуальна література припадає одразу і розходиться великими тиражами. Тому варто шукати нові форми, новий стиль і не ускладнювати описувані події, аби мати свою когорту прихильників. Рухаючись своїм маршрутом із заданою точкою призначення.
“В України бестселери то міф, але більш приємний ніж тюремне життя у Росії” - заспокоїв письменник.
